Що таке міжнародне право?

Міжнародне право – це сукупність правил і принципів, що визначають права та обов'язки держав щодо один одного, а також щодо інших суб'єктів, таких як фізичні особи та міжнародні організації, і таким чином регулюють їхню поведінку.

Робота Гуго Гроція «Про право війни і миру», опублікована в 1625 році, вважається першим авторитетним текстом з міжнародного права, в якому він систематично описує поведінку національних спільнот, стверджуючи, що вони мають юридичні права та обов'язки.

a. Міжнародне публічне право та міжнародне приватне право:

Міжнародне публічне право — це сукупність правил і звичаїв, що регулюють відносини між суб'єктами, які мають міжнародну правосуб'єктність: суверенними державами та іншими міжнародними суб'єктами, такими як міжурядові організації та окремі фізичні особи. Воно регулює сфери, що становлять міжнародний інтерес, такі як збройні конфлікти, права людини, навколишнє середовище, морський простір, космос, торгівля, територіальні кордони та дипломатичні відносини. Галузі міжнародного публічного права включають міжнародне гуманітарне право (МГП), міжнародне право у сфері прав людини (МППЛ), міжнародне кримінальне право (МКП) та міжнародне право у сфері біженців.
Міжнародне приватне право регулює конфлікти між приватними суб'єктами в ситуаціях з міжнародним компонентом, де можуть застосовуватися закони більш ніж однієї країни, а також визначає, які внутрішні закони або суди відповідають за вирішення питань.
б. Чому це важливо для українських правників, зокрема для суддів?

Розгляд справ, пов'язаних з конфліктом, передбачає, що судді повинні тлумачити склади злочинів, передбачені Кримінальним кодексом України (ККУ), які за своєю суттю є міжнародними злочинами. До них належать злочин агресії, воєнні злочини та геноцид, що відображено відповідно у статтях 437, 438, 442 (ККУ) [Настільна книга судді, с. 6].

Це означає, що для тлумачення цих статей необхідно звертатися до міжнародних договорів та прецедентного права. Це зобов'язання випливає з міжнародно-правових зобов'язань України, які вона взяла на себе, ратифікувавши відповідні міжнародні договори (які після ратифікації Верховною Радою стають частиною національного законодавства) та звичаєвого міжнародного права, які є обов'язковими для всіх держав. Оскільки ці правопорушення вже кодифіковані у відповідних міжнародних договорах як порушення міжнародного права, існує давня практика міжнародних трибуналів та органів у їх розгляді, на які повинна спиратися судова система для отримання подальших вказівок, ясності та послідовності у винесенні рішень.

А саме:

Стаття 438 (Воєнні злочини) є «загальною нормою», яка, серед іншого, містить два загальні посилання, що криміналізують «застосування методів ведення війни, заборонених міжнародними договорами», «або будь-які інші порушення правил ведення війни, визнаних міжнародними договорами, які були ратифіковані Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій». Стаття 438 прямо вимагає посилання на міжнародні договори та звичаї, оскільки вона не визначає конкретного обсягу або складових військових злочинів. Таким чином, тлумачення статті 438 ґрунтується на нормах міжнародного гуманітарного права, статутах та прецедентній практиці міжнародних кримінальних судів і трибуналів [Настільна книга судді с. 46-75].
Окрім цих загальних посилань, у статті 438 вказані конкретні злочини: «Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільними особами», «Депортація цивільного населення для примусової праці», «Розграбування національних скарбів на окупованих територіях» (пункт 1) та «Вбивство» (пункт 2). Ці злочини, разом із тими, що містяться в загальних посиланнях статті, є встановленими воєнними злочинами. Їхні правові елементи (об’єктивні, суб’єктивні та контекстуальні) були визначені та сформульовані міжнародними кримінальними судами та трибуналами у їхніх статутах та прецедентній практиці, значна частина якої відображає звичаєве міжнародне гуманітарне право. Таким чином, посилання на міжнародне право може слугувати орієнтиром для винесення судових рішень в українських судах [Настільна книга судді, Частина С: Визначення воєнних злочинів за міжнародним правом та застосовність за статтею 438 КК України].

Стаття 437 (Злочин агресії) криміналізує два окремі злочини: (1) планування, підготовку або початок агресивної війни; та (2) ведення агресивної війни. Оскільки складові цих злочинів не конкретизовані, для точного юридичного аналізу надзвичайно важливо спиратися на відповідні міжнародні договори. Злочин агресії кодифікований у Статуті ООН, відповідній резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 3314 «Визначення агресії» та Статуті МКС [див. також Настільна книга судді, параграфи 932-1046].

Стаття 442 (Геноцид) охоплює ті самі дії, що заборонені відповідними міжнародними документами (Конвенцією про геноцид, Статутом МТКЮ, Статутом МТР і Статутом МКС). Отже, вони можуть допомогти суддям оцінити точний обсяг статті 422 і, врешті, визначити дії, які можуть притягнути до кримінальної відповідальності [див. далі, Настільна книга судді параграфи 1047-1134].

Крім того, Україна є стороною кількох міжнародних договорів з прав людини (див. питання «Що таке міжнародне договірне право? Що таке міжнародне звичаєве право?»), таких як Європейська конвенція з прав людини (ЄКПЛ), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (МПГПП) та Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (КПК) [Посібник для адвокатів: Керівництво для українських юристів, які практикують у сфері внутрішніх воєнних злочинів, с. 18-20].

Після того, як міжнародні договори з прав людини ратифіковані державою і набули офіційної чинності у внутрішній правовій системі, вони обов’язково повинні застосовуватися судами. Зазначені міжнародні договори захищають основні права людини, на які мають право всі люди. Вони визначають заходи захисту, які повинні бути гарантовані навіть під час збройного конфлікту як комбатантам, так і цивільним особам, причому деякі з них мають особливе значення для суддів та юристів, наприклад, право на справедливий судовий розгляд [Посібник для юристів в Україні: Забезпечення справедливості судових процесів, пов’язаних з конфліктом, с. 8-18].

Читати далі:

Максим Віщик, Погляд з України: відроджуючи віру в міжнародне право [англійською | українською]
Інформаційна служба Організації Об’єднаних Націй у Відні, Міжнародне право [англійською]
Аудіовізуальна бібліотека ООН з міжнародного права (2013), Крістіан Томушат про те, що таке загальне міжнародне право? [англійською]
Принципи публічного міжнародного права, Центр міжнародного гуманітарного права [англійською]
Університет Бірмінгема, Вступ до міжнародного права [англійською]
Венеційська комісія, Звіт про імплементацію міжнародних договорів з прав людини у внутрішнє законодавство та роль судів [англійською]